театр «Дивосад»

В цьому році чернігівські актори унікального театру «Дивосад» задумали поставити «Ромео і Джульєтту», щоб знову отримати перемогу на фестивалі у Польщі. Всі актори тут – люди з обмеженими фізичними можливостями і важкими діагнозами: синдромом Дауна, ДЦП, шизофренією та епілепсією. І саме за допомогою мистецтва ці люди краще пристосовуються до життя в суспільстві, переконана їхній художній керівник Ірина Пісня. А на сцені вони не грають, а живуть!Мало хто з нас у коловороті повсякденних турбот та проблем замислюється над тим, як воно жити, не маючи змоги бачити навколишній світ, чути звуки, пересуватися швидко та легко, без зусиль долати будь-які перешкоди. Важко уявити, що відчуває людина з обмеженими можливостями, для якої, наприклад, звичайний похід в магазин чи прогулянка є дуже непростими, а інколи і небезпечними. А між тим, такі люди живуть поруч з нами. Щодня вони змушені долати силу-силенну труднощів, намагаючись не просто вижити у нашому суспільстві, а й бути його повноцінними членами. Саме для того, аби допомогти таким людям адаптуватися в нашому світі і був створений театр «Дивосад».

З чого все починалося

Історія «Дивосаду» почалася в 2006 році. Саме тоді благодійна організація створила театр для дітей з обмеженими можливостями. Але тільки після приходу сюди Ірини Пісні, у 2010 році він отримав нове дихання. Ще для своїх дітей вона створила домашній театр з трьома акторами – своїми дітьми.
«За фахом я перукар, а коли народилися діти, я вирішила їх чимось зайняти,- розповідав пані Ірина. – Організувала вдома цілий театр, писала сама сценарії, вигадувала костюми. А потім показували вистави на свята рідним і близьким. Діти співали, танцювали і пробували себе в ролі акторів. А потім, коли виросли, я прийшла волонтером в театр «Дивосад». Особливість театру в тому, що під кожного артиста пишеться свій сценарій – більшості просто не під силу вивчити довгі, витіюваті тексти. Через важкі психічні і неврологічні відхилення у деяких акторів слабка пам’ять. І, навіть, якщо хто-небудь забував слова на сцені, то починають імпровізувати. В результаті спектакль виходить навіть яскравішим, ніж за сценарієм. Головне – перетворити недоліки моїх акторів на переваги!»
Зараз у театрі – 13 акторів з різними діагнозами. 6 і здорові люди. Їх творчому ентузіазму може позаздрити будь-який професійний колектив. Бо ж для багатьох учасників заняття в театрі є єдиною справжньою радістю в житті і шансом проявити себе. Наймолодшому акторові сім років, найстаршому – сорок.
«У нас немає обмежень, – говорить Ірина Пісня. – Всі бажаючі мають змогу прийти до театру. В ролі, актора, волонтера і просто глядача».

Та хоча актори – це люди з обмеженими можливостями, репертуар театру зовсім не дитячий: «Маленький принц Екзюпері», «Різдвяні цикли Йосипа Бродського», «Хроніки Нарнії», «Таємниці снігової королеви», «Аліса в країні чудес». В цьому році вони планують зіграти шекспірівських «Ромео і Джульєтту».
«Всі вистави ми готуємо за мотивами фільмів,- говорить пані Ірина. – Не всім моїм акторам до снаги прочитати книжку. Їм потрібне візуальне сприйняття. А вже потім я пишу під них сценарії, придумую костюми. Все народжується під час репетиції. Ось, наприклад, коли ми репетирували «Алісу в країні чудес», Наташа (у неї синдром Дауна) мала грати… гусінь. Якщо бачили фільм, то пам’ятаєте цей персонаж. Так от, вона наприкінці спектаклю вилетіла, мов метелик, і сказала «Я – метелик». Так ми і залишили її метеликом, а не гусінню».

Зібратися важко, але можлива

Трупа цього театру складається з дітей і дорослих, у яких різні діагнози: дитячий церебральний параліч (ДЦП), дефекти мовлення, аутизм, синдром Дауна. Але коли ці відважні актори виходять на сцену разом зі здоровими членами своєї сім’ї, глядачі, затамувавши подих, спостерігають за сюжетом, і мало хто думає про те, скільки праці вкладено в кожну нову роль, слово чи жест.
Для них іноді стає подвигом навіть простий приїзд на репетицію вистави (через усе місто на інвалідному візку), їм необхідні набагато більше часу на вивчення ролі і велика сила волі, щоб мати на сцені вільний і незалежний вигляд.
«Дуже важко нам збиратися, бо більшість акторів погано ходять, тому частіше ніж раз на тиждень ми не можемо зустрічатися, – розповідає Ірина Пісня. До того ж, у нас всі ці роки не було свого приміщення, тому репетиції доводилося проводити вдома у акторів. Та нещодавно нам дозволили займатися у БК Будівельників. Тому вже з серпня почнемо активно репетирувати і давати нові концерти».

Фестивальне життя

Чернігівський «Дивосад» бере активну участь у фестивалях, які відбуваються в межах області. Його учасники вже кілька років поспіль їздять до Польщі на фестивалі театрів
для людей з обмеженими можливостями. До речі, завжди привозять звідти нагороди. В цьому році отримали приз за наймістичнішу постановку, в минулому – гран-прі.
«Наших акторів дуже люблять в Польщі, – говорить Ірина,- організаторам і суддям подобається те, як вони грають».
Окрім того, пані Ірина, підкреслює важливість самого творчого процесу для людей з особливими потребами. Так їм легше інтегруватися у суспільство, де до них звикли ставитися з обережністю.
Кожна поїздка на фестиваль – це невелике випробування для дітей. Вони вчаться бути організованими, самостійно дбати про себе. Після таких фестивалів зростає не лише самооцінка цих людей, а і їхніх батьків, і педагогів, які починають пишатися своїми вихованцями.
Корисний досвід отримують і волонтери. Навіть якщо у перший день вони дивляться на акторів «Дивосаду» з жалем чи острахом, то вже через тиждень стираються усілякі рамки між людьми, приходить розуміння, що людина з фізичними вадами може не лише повноцінно жити, а й дарувати радість суспільству.

Марія Савіна, тижневик «Чернігівщина» №30 (410)

Підтримати нас (VISA/MasterCard)

Реклама