законодавство

У другу неділю грудня Україна відзначала вже традиційний День благодійника – без помпи. Так би мовити, скромно. Схоже, не в останню чергу тому, що його впровадив ще “попірєдник” нинішнього глави держави, у 2007 році.

Ще менше підстав для святкового настрою цього року виявилося у самих благодійників – вимріяні ними нововведення і проголосовані Радою ще в липні 2012 року, – досі не набули чинності, бо ще не підписані президентом.

П’ятий місяць поспіль гарант(!) Основного закону його вимогами нехтує, відмовляючись візувати закон “Про благодійництво і благодійні організації”, поданий йому на підпис згідно з вимогами законодавства ще 31 липня 2012 року.

Чому? Адже відповідно до ст. 94 Конституції України президент зобов’язаний упродовж 15 днів або підписати закон, або накласти вето і повернути його до парламенту з відповідними рекомендаціями.

Може, відповідь криється в змісті нововведень?

Доброчинність на службі в чиновника

Не секрет, що благодійність майже завжди адресована людям, які потребують допомоги. В Україні таких щороку – близько 15-20 мільйонів – самотні літні люди, діти-сироти, багатодітні родини, невиліковно хворі, талановита молодь із незаможних родин: майбутні науковці, державотворчі, художники, співаки, письменники.

Звісно, найменше такої допомоги потребують державні службовці і так звані, “породисті” відомства, які звично користуються держбюджетом – наче власною коморою. При цьому саме їхніми зусиллями близько третини доброчинних внесків до адресатів не потрапляє – їх відфільтровують до бюджету задля “спільного” блага, а звідти – хто вкраде, а хто покладе до кишені на цілком “законних” підставах.

Не в останню чергу такому стану речей сприяє наразі чинний закон “Про благодійництво та благодійні організації” та відповідні норми податкового законодавства.

До прикладу, закон вимагає від операторів мобільного зв’язку – стягнути 36 копійок податку (36%) з кожної гривні, яку люди переказують під час смс-марафону на будівництво дитячої лікарні або допомогу хворої людині

Той самий закон провокує банки до відмови в переказі коштів потерпілим від стихійного лиха, доки благодійний фонд не надасть інформації про їх індивідуальні податкові коди, аби стягнути з цієї суми 15% податок – авансом.

Він же примушує дитину з малозабезпеченої родини відмовлятися від призу за перемогу в шкільному конкурсі на кращий малюнок чи твір – адже вартість призу зараховується до доходу батьків, які можуть втратити право на державну соціальну допомогу щонайменше на рік

Відповідно до нього в інваліда без ніг наразі здирають до бюджету не менше 180 грн. податку, якщо візок вартістю 2 тисяч гривень йому було подаровано не родичем, а товаришем – із сусіднього будинку.

Нарешті, у повній відповідності до його положень до бюджету витребують і 30 тисяч гривень податку за операцію вартістю в 170 тисяч гривень, яка врятує життя онкохворій дитині – на ці кошти можна було б придбати чотири слухові апарати для дітей з відповідними вадами або відправити 5 хворих на ДЦП дітей до спеціалізованого санаторію.

Нові правила гри в сфері благодійництва

Звісно, такий стан речей не влаштовував (і не влаштовує наразі) ні благодійників, ні тих, кому адресовано доброчинні кошти. Але змінити його на краще не можуть другий рік поспіль – заважає саботаж з боку чиновників, зацікавлених в альтернативних надходженнях до розкраденого ними же бюджету.

Чималі надії свого часу покладалися на нову редакцію закону “Про благодійництво та благодійні організації”, а також проект закону “Про внесення змін до деяких законів України (щодо зменшення податкового навантаження на набувачів благодійної допомоги)”.

З одного боку, проекти було підтримано і зареєстровано в Раді представниками щонайменше чотирьох парламентських фракцій. З іншого боку – над їх підготовкою працювали найкращі експерти за посередництвом Українського Центру Незалежних Політичних Досліджень.

Якщо стисло – набуття ними сили закону дозволило б упровадити в Україні європейські правила гри в сфері благодійництва.

У тому числі:

1) зменшення податкового навантаження на громадянина-одержувача благодійної допомоги, зокрема, звільнення від оподаткування товарів та послуг благодійного характеру;

2) скасування мінімального порогу пожертв, які дають право на податковий кредит;

3) звільнення від оподаткування 30% суми пожертв, але не більше 15% сукупного оподаткованого доходу;

4) спрощення процедури створення благодійних організацій: скасування територіального статусу, обмеження здійснення реєстрації лише державними реєстраторами, звільнення благодійних фондів від плати за внесення змін до установчих документів, скасування вимоги внесення мінімального капіталу для благодійних фондів;

5) розширення сфер благодійної діяльності, зокрема: допомога особам у кризових ситуаціях, соціальне забезпечення та соціальні послуги, правова допомога, захист прав людини та основних свобод, розвиток територіальних громад;

6) зміцнення матеріальної бази благодійництва, зокрема, впровадження спадкових договорів та заповітів, благодійних сервітутів, благодійних ендавментів, благодійних лотерей, публічних зборів пожертв та продаж одержаного майна з публічних торгів;

7) посилення прозорості в сфері благодійництва: встановлення солідарної майнової відповідальності членів органів управління; визначення видів інформації про благодійну діяльність, доступ до яких не обмежується чи обов’язковий; встановлення додаткових підстав для позовів про ліквідацію благодійних організацій.

І насамкінець

Як на мене – рано чи пізно, а доведеться “гарантові” Конституцію виконувати.

Краще – без скандалу. А ще краще – для нього – з мінімальними іміджевими втратами.

Якщо вірити офіційній відповіді АП за підписом керівника головного управління забезпечення доступу до публічної інформації Дениса Іванеска, закон “Про благодійну діяльність і благодійні організації”, який надійшов до АП 31 липня 2012 року і був зареєстрований під номером 001/46057-01, – досі не надсилався до ВР із пропозиціями і зауваженнями глави держави.

Якщо президент День благодійника проґавив – може, до Миколая оговтається?

Леся Оробець, спеціально для УП

http://www.pravda.com.ua/columns/2012/12/17/6979887

 

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
від 15 серпня 2011 р. N 872
Київ
Про затвердження Порядку
організації інклюзивного навчання
у загальноосвітніх навчальних закладах
Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:
Затвердити Порядок організації інклюзивного навчання у
загальноосвітніх навчальних закладах, що додається.
Прем’єр-міністр України М.АЗАРОВ
Інд. 70
ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 15 серпня 2011 р. N 872
ПОРЯДОК
організації інклюзивного навчання
у загальноосвітніх навчальних закладах

1. Цей Порядок визначає вимоги до організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах з метою реалізації права дітей з особливими освітніми потребами на освіту за місцем проживання, їх соціалізації та інтеграції в суспільство, залучення батьків до участі у навчально-виховному процесі.

2. Освітні послуги надаються дітям з особливими освітніми потребами загальноосвітніми навчальними закладами у класах з інклюзивним навчанням із застосуванням особистісно орієнтованих методів навчання та з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей.

3. Для організації інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами (дітей з вадами фізичного та психічного розвитку, в тому числі дітей-інвалідів) у загальноосвітніх навчальних закладах створюються умови для:

– забезпечення безперешкодного доступу до будівель та приміщень такого закладу дітей з вадами опорно-рухового апарату, зокрема тих, що пересуваються на візках, та дітей з вадами зору;

– забезпечення необхідними навчально-методичними і наочно-дидактичними посібниками та індивідуальними технічними засобами навчання;

– облаштування кабінетів учителя-дефектолога, психологічного розвантаження, логопедичного для проведення корекційно-розвиткових занять;

– забезпечення відповідними педагогічними кадрами.

4. Рішення про утворення класів з інклюзивним навчанням приймається керівником загальноосвітнього навчального закладу з урахуванням освітніх запитів населення за умови наявності необхідної матеріально-технічної та методичної бази, відповідних педагогічних кадрів і приміщень, що відповідають санітарно- гігієнічним вимогам, згідно з Положенням про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. N 778 ( 778-2010-п ) (Офіційний вісник України, 2010 р., N 65, ст. 2291), за погодженням з відповідним органом управління освітою.

5. Власник загальноосвітнього навчального закладу виділяє в установленому порядку кошти для забезпечення безперешкодного доступу до будівель та приміщень таких закладів дітей з особливими освітніми потребами, створення відповідної матеріально-технічної та методичної бази, забезпечує підвищення кваліфікації
педагогічних працівників з питань надання освітніх послуг дітям з особливими освітніми потребами у класах з інклюзивним навчанням, сприяє провадженню інноваційної діяльності, здійснює заходи щодо придбання транспортних засобів для підвезення таких дітей до місця навчання та додому.
Власник та керівник загальноосвітнього навчального закладу несуть відповідальність за організацію, стан та якість інклюзивного навчання.

6. У загальноосвітніх навчальних закладах здійснюється психолого-педагогічне супроводження дітей з особливими освітніми потребами працівниками психологічної служби (практичними психологами, соціальними педагогами) таких закладів та відповідними педагогічними працівниками.
Діяльність працівників психологічної служби (практичних психологів, соціальних педагогів) координують центри практичної психології і соціальної роботи, міські (районні) методичні кабінети.

7. Зарахування дітей з особливими освітніми потребами до класів з інклюзивним навчанням здійснюється в установленому порядку відповідно до висновку психолого-медико-педагогічної консультації.

8. Для забезпечення ефективності навчально-виховного процесу наповнюваність класів з інклюзивним навчанням становить не більш як 20 учнів, з них:

– одна-три дитини з розумовою відсталістю або вадами опорно-рухового апарату, або зниженим зором чи слухом, або затримкою психічного розвитку тощо;

– не більш як двоє дітей сліпих або глухих, або з тяжкими порушеннями мовлення, або складними вадами розвитку (вадами слуху, зору, опорно-рухового апарату в поєднанні з розумовою відсталістю, затримкою психічного розвитку), або тих, що пересуваються на візках.

9. Навчання у класах з інклюзивним навчанням здійснюється за типовими навчальними планами, програмами, підручниками та посібниками, рекомендованими МОНмолодьспортом для загальноосвітніх навчальних закладів, у тому числі спеціальними підручниками.

10. Навчально-виховний процес у класах з інклюзивним навчанням здійснюється відповідно до робочого навчального плану загальноосвітнього навчального закладу, складеного на основі типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності дітей з особливими освітніми потребами. На основі зазначеного робочого навчального плану розробляється індивідуальний навчальний план для дітей з особливими освітніми потребами (далі – індивідуальний навчальний план) з урахуванням висновку психолого-медико-педагогічної консультації.
Розклад уроків для дітей з особливими освітніми потребами складається з урахуванням індивідуальних особливостей їх навчально-пізнавальної діяльності, динаміки розумової працездатності протягом дня і тижня та з дотриманням санітарно-гігієнічних вимог.

11. Особливістю навчально-виховного процесу дітей з особливими освітніми потребами є його корекційна спрямованість.

12. В індивідуальному навчальному плані передбачається від трьох до восьми годин на тиждень для проведення корекційно-розвиткових занять з урахуванням висновку психолого-медико-педагогічної консультації та типових навчальних планів спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку. Такі години враховуються під час визначення гранично допустимого тижневого навчального навантаження дітей з особливими освітніми потребами.
Корекційно-розвиткові заняття проводяться відповідними вчителями-дефектологами та практичними психологами.

13. Відповідно до висновку психолого-медико-педагогічної консультації та за згодою батьків для дітей з особливими освітніми потребами педагогічні працівники, у тому числі вчителі-дефектологи, розробляють індивідуальну навчальну програму з урахуванням навчальних програм загальноосвітніх навчальних закладів, яка затверджується керівником навчального закладу та переглядається двічі на рік (у разі потреби частіше) з метою її коригування.

14. Особистісно орієнтоване спрямування навчально-виховного процесу забезпечує асистент вчителя, який бере участь у розробленні та виконанні індивідуальних навчальних планів та програм, адаптує навчальні матеріали з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності дітей з особливими освітніми потребами.

15. Оцінювання навчальних досягнень дітей з особливими освітніми потребами здійснюється згідно з критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів та обсягом матеріалу, визначеним індивідуальною навчальною програмою.
Система оцінювання навчальних досягнень дітей з особливими освітніми потребами повинна бути стимулюючою.

16. Державна підсумкова атестація дітей з особливими освітніми потребами здійснюється відповідно до Положення про державну підсумкову атестацію.

17. Діти з особливими освітніми потребами залучаються до позакласної та позашкільної роботи з урахуванням їх інтересів, нахилів, здібностей, побажань, віку, індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності та стану здоров’я.
Позашкільна робота з дітьми з особливими освітніми потребами проводиться відповідно до Положення про порядок організації індивідуальної та групової роботи в позашкільних навчальних закладах ( z1036-04 ).

11 серпня Президент Віктор Янукович ввів посаду уповноваженого Президента з прав дитини і призначив на неї Юрія Павленка. Уповноважений Президента з прав дитини Юрій Павленко назвав основним зі своїх завдань завершення реформи інтернатів. Про це він сказав на брифінгу.

Серед першочергових своїх завдань уповноважений також назвав розробку національної програми з захисту прав дитини.
Він підкреслив актуальність створення інституту уповноваженого Президента з прав дитини у зв’язку з ліквідацією Міністерства з питань сім’ї, молоді та спорту.

Павленко підкреслив, що уповноважений зможе виконувати покладені на нього повноваження, тільки тісно взаємодіючи з Кабінетом Міністрів, місцевою владою, а також громадськими організаціями.
36-річний Павленко працював міністром у справах сім’ї, молоді та спорту з грудня 2007 року по березень 2010 року в Кабміні Юлії Тимошенко. Він є членом ради “Нашої України”, головою Житомирської облорганізації партії.

Зазначимо, що днями Павленко свідчив у справі екс-прем’єра Юлії Тимошенко. Він заявив, що не пам’ятає деяких ключових моментів, а на низку питань відповідати відмовився.

http://sockraina.com.ua/

Підтримати нас (VISA/MasterCard)

Реклама